back

Встановлення факту смерті на тимчасово окупованій територій

04 травня 2020

Часто так стається, що родичі або близькі люди вмирають на тимчасово окупованій території (АР Крим, Луганської та Донецької областей), при цьому видається свідоцтво про смерть, яке не визнається на території України, а тому виникає необхідність встановлення факту смерті.

Для отримання свідоцтва про смерть осіб, які померли на тимчасово окупованій території України, необхідно:

1. звернутися спочатку до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану в межах території підконтрольній владі України та отримати письмову відмову, яка має бути використана при підготовці заяви до суду;

2. подати до будь-якого суду (за межами такої території, незалежно від місця проживання заявника) заяву про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, а разом з нею – належні докази.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи зокрема про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ст.. 9 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»  державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Згідно ст.17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 

1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово - медичною установою; 

2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Згідно ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Справи про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Статтею 318 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що у заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: 

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 

2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 
3) докази, що підтверджують факт;

4) докази, що підтверджують викладені заявником обставини (наприклад, письмові свідчення очевидців, фототаблицю з місця поховання, медичні документи про смерть тощо); 
5) довідка про неможливість відновлення втрачених документів (наприклад, письмова відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану).

Смерть громадянина України підлягає державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру актів цивільного стану України. Внесення до Реєстру запису про смерть та наступна видача свідоцтва про смерть є підставою для настання правових наслідків смерті, серед яких вступ у спадщину та ін.

Згідно Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 (далі-Правила), підставою для державної реєстрації смерті є:


- лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть);


- фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть).

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, зазначені в Законі України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» також визначаються як тимчасово окуповані території.

Згідно ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Внаслідок цих обставин отримання свідоцтва про смерть в органах РАЦС Міністерства юстиції України є неможливим, а єдиним шляхом його отримання та захисту прав родичів та спадкоємців померлого є звернення до суду за встановленням факту, що має юридичне значення.

      Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови (зокрема, «Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia») зроблено висновок, що документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватися разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв’язку під час розгляду справ.

        Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду. Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

       На практиці це означає, що тимчасова окупація та збройний конфлікт, що розпочався в квітні 2014 року, призвели до появи нових вразливих категорії громадян, судової практики та проблем у зв’язку з відсутністю ефективного правового захисту.

         Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

      У 1971 році Міжнародним судом ООН були сформульовані так звані «намібійські винятки», з яких випливає, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» (пункт 125) зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) своєю практикою, що склалась, також підтримав цей стандарт. Зокрема, у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) ЄСПЛ приділив увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. 

Судом було констатовано, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного.

Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ].

Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). 

Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142).

Відповідно до ч.2 ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.

Заявники щодо справ про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України звільняються від сплати судового збору під час розгляду справ даної категорії пункт 21 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Рішення суду про встановлення факту смерті особи є єдиною підставою для державної реєстрації смерті особи на підставі медичних документів, оформлених медичними закладами на території непідконтрольній українській владі.

 

Нагадуємо, що на період карантину правова допомога надається виключно дистанційно.

Щоб отримати юридичну консультацію або роз’яснення з правових питань:

-зателефонуйте на безкоштовний номер системи БПД    0 800-213-103

-зателефонуйте на міський номер 04635 – 2-13-81

-поставте запитання у месенджер Фейсбук-сторінки: https://www.facebook.com/Centre.4.Legal.Aid/

https://www.facebook.com/Legal.Aid.Nizhyn/

   - напишіть на електронну пошту

nizhyn.chernihiv@legalaid.cn.ua   або   bakhmatske@legalaid.cn.ua

- прочитайте правову консультацію на телеграм-каналі «Безоплатна правова допомога» -   https://t.me/ualegalaid

-обговоріть її у нашому чаті  -   https://t.me/ualegalaidchat

- поставте запитання на Інстаграм-сторінці системи БПД  

https://www.instagram.com/ualegalaid/?hl=uk

- скористайтеся правничою вікіпедією WikiLegalAid

https://wiki.legalaid.gov.ua

 

Яна Погоріла, начальник відділу «Бахмацьке бюро правової допомоги»